Ми раді вітати Вас на сайті !
Оновлення сайту виконується постійно - будьте в курсі усіх проблем, що стосуються імміграції і життя в Іспанії!
Шановні відвідувачі і користувачі сайту "ГОЛОС УКРАЇНИ В ІСПАНІЇ"!

САЙТ ДОПОМОГИ І ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКИМ ІММІГРАНТАМ В ІСПАНІЇ



Українські громади в Іспанії

Останнім часом феномен діаспори (а особливо – економічної еміграції четвертої хвилі) все більше звертає на себе увагу вчених: соціологів, істориків, політологів – усіх, хто тією чи іншою мірою досліджує це унікальне явище. Це й не дивно: в епоху глобалізації з її інтенсивними міграціями й активізацією культурно-інформаційного обміну, нівелюванням політичних кордонів все чіткіше проступає істина єдиного простору, який затушовує ідею стійкості культур та існування гомогенних суспільств. Четверта хвиля, яку умовно відносять до діаспорних об´єднань, оскільки вона за своїми особливостями не відповідає багатьом критеріям розвитку діаспори попередніх трьох хвиль, є яскравим прикладом цих унітарних процесів. Особливо, коли йде мова про два найвищі ступені входження в інший етнос – інтеграцію та асиміляцію.

Українська економічна хвиля еміграції, яка з початку 90-х років ХХ ст. потужним потоком почала вливатися в нації інших держав, максимально сприяючи їх економічним здобуткам, багато в чому відтворює ці процеси. Але найосновніші принципи своєї ідентичності – зберігання в сім´ї пам´яті про своє походження, яка слабне залежно від інтенсивності соціальної, культурної, політичної інтеграції в суспільство, куди індивід інтегрується; чітке уявлення про своє коріння, яке не виходить за рамки симпатії і цікавості; взаємозв´язок між уявленням про своє походження та індивідуальною ідентичністю; активний інтерес до етнічної Батьківщини і подій, які там відбуваються; збереження ключових елементів культурного спадку етнічної Батьківщини (мови, звичаїв і традицій); контакти з родичами на Батьківщині та надання їм матеріальної допомоги; стимулювання влади країни проживання до ведення політики, яка сприяє розвитку етнічної держави; участь у виборах влади етнічної Батьківщини; готовність цю Батьківщину захищати; прийняття рішення про повернення тощо – українські етнічні індивіди зберігають.

Яскравим тому підтвердженням є розвиток українських громад у сучасній Іспанії.Формування української діаспори в Іспанії фактично розпочалося після Другої світової війни, коли у важкі повоєнні роки перша нечисленна група українських студентів прибула до Мадрида в пошуках кращої долі. Саме тоді в Іспанії утворилося перше українське товариство релігійно-конфесійного спрямування під назвою «Обнова».У період так званого «застою» еміграція до Іспанії мала здебільшого політичний характер і не була багаточисленною. На початку 90-х років, після розвалу СРСР, виникла нова хвиля еміграції на Захід, у тому числі й до Іспанії, яка набула економічних ознак.

Остання, четверта, хвиля еміграції до Іспанії припадає на середину 90-х років і має економічний (заробітчанський) ухил, обумовлений чіткими матеріальними причинами, – втратою робочих місць, економічною та політичною нестабільністю на Батьківщині, наступом ринкової економіки тощо.

Це так звані економічні «біженці», мігранти, які в пошуках кращої долі повторюють шлях своїх предків кінця ХІХ ст.Вибір країни, де сучасні емігранти планують покращити свій добробут, а то й прийняти підданство, базується на високому економічному розвитку та лояльному економічному законодавстві країн-донорів. Найпотужніші хвилі економічної еміграції українців рушили до Західної Європи, зокрема до Італії, Греції, Іспанії, Португалії, а також до країн пострадянського блоку – Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини.

Якоюсь мірою відбувся також поділ за статевими ознаками – більшість заробітчан-жінок відбуло до Італії та Греції, чоловіки надавали перевагу Іспанії та Португалії.Основними причинами, чому українці обрали Іспанію, були:

1) ліберальне іспанське законодавство, яке дозволяло іноземцям отримати роботу без оформлення офіційних документів;

2) наявність потреб у заповненні робочих місць у сільському господарстві та будівництві;


3) висока, порівняно з українською, заробітна платня;


4) можливість отримання дозволу на працю та проживання в результаті періодичних легалізацій іноземців, які проводяться іспанським урядом;

5) масове повернення до Іспанії з України так званих «дітей війни», які вже мали шлюбні відносини з громадянами України і численні родинні зв´язки на батьківщині;

6) можливість спрощеного оформлення запрошення на виїзд до Іспанії далеким родичам та знайомим в Україні.Важливим фактором, який сприяв українській еміграції, був іспанський менталітет, близький до українського, відсутність ксенофобії, гостинність, доброзичливість іспанців та їх позитивне ставлення до вихідців з країн колишнього СРСР.

З часом ставлення іспанців до вихідців з України суттєво не змінилося через внутрішні зміни в економічно-соціальній сфері Іспанії. Змінився в цілому і статус України на зовнішньополітичній арені. Її економічні негаразди лише сприяли посиленню потоку міграції робочої сили з України.Незважаючи на зміни в іспанському законодавстві, які суттєво утруднюють міграцію українців і їх працевлаштування у цій країні, українська діаспора продовжує збільшуватись. Її зростання відбувається за рахунок притоку нової хвилі трудових мігрантів, і, за підрахунками іспанських статистів, загальна кількість мігрантів з України становить 103 328 осіб, з яких лише половина проживає і працює на легальній основі, а решта є нелегалами.

За даними соціологічного моніторингу та наявних статистичних даних, статево-віковий гендерний розподіл етнічної української групи виглядає так:

1) за статтю:

жінки – 65%; чоловіки – 35%

2) за віком:

жінки – понад 45 років – 5%, від 35 до 45 років – 60%, від 20 до 35 років – 30%, до 20 років – 5% чоловіки – понад 45 років – 5%, від 30 до 45 років – 70% , від 18 до 30 років – 25%

3) за рівнем освіти:з вищою освітою – 10%, з середньою спеціальною освітою – 20%, з середньою освітою – 70%

4) за сімейним станом:одружені (заміжні) – 60%, розлучені – 25%, неодружені (незаміжні) – 15%

5) за походженням:західні області України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Рівненська, Волинська) – 70%,центральні та південно-східні області України (Київська, Черкаська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Херсонська, Одеська, Сумська, Луганська, Автономна Республіка Крим) – 30%

6) за національним складом:

українці – 75%; росіяни – 15%; вірмени – 3%; татари – 2%; євреї – 1%, інші – 4%.

Українців, котрі працюють в Іспанії, можна умовно поділити на кілька груп:

1. Ті, хто приїхав сюди виключно на заробітки, з бажанням покращити економічне становище своєї сім’ї, попрацювавши кілька років, їдуть назад в Україну, де на зароблені гроші намагаються почати власну справу і вже не повертаються до Іспанії. Саме вони творять основу громад, які за останні роки масово виникають в усіх регіонах Іспанії і кількість яких постійно зростає.

2. Українці більш молодого віку, котрі, тривалий час попрацювавши в Іспанії, пов´язують своє майбутнє з цією країною. Вони намагаються "витягнути” до Іспанії членів своєї родини (чоловіка або дружину, дітей). Але, попри стабільні заробітки, більшість із них залишається соціально та юридично незахищеними, що в ментальному зрізі більше зберігає їх етнічну свідомість. Ці люди, хоча й роблять основний акцент на власному збагаченні, все ж намагаються жити в "українському контексті”, не ізолюючись від усього українського.

3. Українці, котрі, живучи в Іспанії, створили сім´ю з іспанцями. У цій групі можна розрізнити дві підгрупи:

а) та, яка асимілюється;

б) та, яка "українізує” іспанців.

Українська еміграція в Іспанії – це не лише розсіяні в іноетнічному просторі індивіди, які щосили намагаються інтегруватися в абсолютно нове для них середовище, а, передусім, громадські об´єднання різних спрямувань – релігійні, освітні, соціальні. На них покладена висока місія – згуртувати українців і зберегти їх самосвідомість, мову, культуру як найважливіші фактори, що не дозволять українській громаді асимілюватися. Одна з них – Федерація українських асоціацій в Іспанії – ФУАІ, очолювана президентом М.Петруняком. Вона була зареєстрована у відділі громадських організацій Міністерства внутрішніх справ Іспанії 23 травня 2003 р. Її створення є вирішальним етапом у консолідації локальних громад.

На даний час до ФУАІ входить сім асоціацій:

1. Асоціація „Україна” (м. Валенсія, керівник Петруняк Михайло Андрійович);

2. Асоціація „Співвітчизники” (м. Овіедо, керівник Плотніков Вадим Миколайович);

3. Асоціація українських робітників та професіоналів в Іспанії „Україна” (м. Уельва, президент Чернецький Микола Зиновійович);

4. Асоціація „Союз іммігрантів” (м. Вільяробледо, президент Борсук Василь Іванович);

5. „Асоціація українців „Співвітчизники” (м. Лас-Пальмас-де-Гран-Канаріа,  керівник Ротар Петро);

6. Асоціація „Іспано-український альянс” (м. Фігерес, президент  Олена Альварес-Мізенцева);

7. „Асоціація українців у провінції Аліканте „Славутич” (м. Аліканте, президент Добровольська Антоніна).

У Федерацію мають намір вступити ще дві асоціації – з міст Мурсія та Кастельйон. Основна її мета – об`єднати всі регіональні асоціації українців для координації їх діяльності. Федерація має виступати виразником усіх проблем української діаспори перед урядами України та Іспанії, а також перед світовими організаціями. Вона має власний статут, який регламентує її діяльність.ФУАІ належить до громадських культурних організацій. Свідченням тому є безліч культурних об´єднань – ансамблів, творчих колективів, створених на її базі. Їхніми зусиллями проводиться чимало культурних заходів не лише для української діаспори, але й для усієї поліетнічної Іспанії.

Серед найперспективніших – музичний гурт під керівництвом В.Мельника „Червона калина”, який бере участь у всіх заходах Федерації, виступаючи в Мадриді, Барселоні, Валенсії, Реал-Монтрої. Крім того, низка музичних колективів, створених при ФУАІ, входить до іспанських хорових об´єднань та філармоній. У складі ФУАІ є багато українських художників та інших митців, які презентують свої роботи на іспанських та світових виставках. Фундація переймається також освітнім питанням, створюючи недільні школи, садочки, спеціалізовані гуртки для дітей, де діти-українці мають змогу вивчити свою рідну мову, історію та релігію.Твердження дослідників діаспори про те, що саме етнічні об´єднання творять діаспору, повністю реалізується на прикладі українців в Іспанії. Емігрант, приїжджаючи до іншої країни, відразу намагається відшукати земляків, які допоможуть матеріально чи знайдуть місце роботи. Але причина пошуків знайомих криється не лише в матеріальних проблемах.

Люди шукають, передусім, спорідненості, відчуття рідної землі, мови, культури.Постійне бажання спілкуватися з представниками рідної землі спрямовує українців Іспанії до утворення нових організацій. Нещодавно в місті Валенсія відкрилося ще одне громадське об´єднання культурного спрямування – перший в Іспанії Український культурний центр. Для діаспори такі заходи є справжнім святом, адже народження нового центру – це можливість репрезентувати себе в світі, увійти в іспанську етнічну спільноту на рівних правах, брати участь не тільки в популяризації рідної культури, а й зробити так, щоб вона стала вагомим внеском в культуру іспанців. Урочисте засідання з цієї нагоди та у зв´язку  зі святкуванням  Дня незалежності України відбулося в актовій залі всім вже добре відомого Colegio San-Jose, де постійно проводяться всі масові дійства, які організовує Федерація українських організацій Іспанії.

Новостворену організацію вітали: Президент Федерації М.Петруняк та отець Василій (Бойко), парох Української греко-католицької церкви в м. Валенсія. Плани ФУАІ для покращення умов життя українців в Іспанії є далекосяжними і широкомасштабними. Саме з ініціативи Федерації в даний час розглядається питання про можливість відкриття нового консульства України в Малазі, щоб полегшити життя іммігрантів, які живуть і працюють в південно-західному регіоні Іспанії, а також створення спільного Іспано-українського інтеграційного центру (CIEspu), головна мета якого– допомагати українським іммігрантам  адаптуватися в Іспанії, інтегруватися в іспанське суспільство.

До Федерації, крім вищеназваних організацій, входять українські товариства, які утворилися в різних регіонах Іспанії: асоціація «Співвітчизники» (центр її нещодавно переїхав з провінційного Овіедо до Мадрида), яку очолює почесний президент Федерації В. Плотніков, та асоціація українців м. Уельва (Севілья), президентом якої є М. Сарнецький.Надзвичайно важливу роль у житті українських емігрантів в Іспанії відіграють Українська православна та Українська греко-католицька церкви, які зростали на іспанській землі разом з громадами діаспорян. Роль релігії і церкви в житті кожного українця важко переоцінити: українці є одним з найрелігійніших народів світу, народом, «де віра підтримує дух». Людина є не лише "homo economicus” (людиною господарською), вона також є ще й "homo adorans” (людиною релігійною). Тому присутність церкви була гарантом і виразником української традиції та моральності, стала певним стимулом не "загубитись” у чужому світі.

Першим кроком емігрантів, що приїхали на чужу землю, було створення церкви, яка не лише виконувала б свої прямі обов´язки (культивування основних постулатів християнства), але й стала б осередком українськості, головною підтримкою мови і культури, провідним будівником української освіти, засновником шкіл, протектором й опорою еміграції, представники якої інколи лише тут знаходили порозуміння і підтримку. Створення релігійних громад українців потребувало духовних наставників, тому постало питання про запрошення до громад священиків, які могли б не тільки підтримувати духовно, але й проводити церковні обряди: хрестини, вінчання, сповідь, а у випадку трагедії чи смерті – Службу Божу за упокій душі.


Від ФУАІ та Посольства України в Іспанії було направлено чимало листів до Риму та України з проханням призначити священиків, і це питання було вирішене на Єпископській конференції у Мадриді. До Іспанії (а також Італії, Португалії та Ірландії) було обрано Апостольським Візитатором єпископа Гліба Лончину від Української греко-католицької церкви. Разом з тим, у місця компактного розселення українців було запрошено ряд координаторів, священиків, ліценціатів.


Неабияку підтримку емігрантам надавала і римо-католицька церква Іспанії, ще раз підтверджуючи істинну єдність Божої церкви. Іспанські священики, не розділяючи свою паству, надавали допомогу і притулок багатьом емігрантам з України. Іспанський священик Вісенте Састре, який відповідає у Валенсійському єпископаті за роботу з релігійними меншинами, вже давно став кумиром багатьох українців Іспанії. З самого початку створення асоціації «Україна» він завжди був поруч з українськими емігрантами, а із створенням Федерації ще більш активно допомагає українцям. Нещодавно падре Вісенте відвідав Україну.


Його враження були незабутніми: зразки архітектури і мистецтва, величність українських міст і сіл, відкритість та доброзичливість людей підтвердили його вже давно визрілу думку про те, який неоціненний внесок роблять українці в іспанську культуру. На його думку, українська та іспанська спільноти тільки виграють від постійних контактів. Підсумком візиту падре Вісенте на Україну стала домовленість про те, що незабаром до Іспанії буде перевезена одна з дерев"яних церков, яка займе гідне місце у валенсійському містечку Оліва, де буде відтворено цілий комплекс храмів для віруючих різних віросповідань.


Уже не є новиною, що дуже багато іспанців приходить на наші богослужіння, аби насолодитися їх духовною красою та співучістю. Більшість іспанських родин, у яких працювали українці, знає, що таке кутя, йорданська вода, пасхальний кошик. На стінах, як одну з прикрас, вішають вишиваний рушник. Іспанці чують українську мову й пісню.Усі ці факти спонукають до простого висновку: українцям є що показати, й іспанці це прекрасно розуміють. Наша глибока культура захоплює їх, бо в ній збереглися давні традиції, які й надалі живуть і розвиваються.На жаль, українська еміграція в Іспанії, як і кожна еміграція четвертої хвилі в Західній Європі та Америці, має багато проблем, які потрібно вирішувати. Нещастям нових хвиль еміграції є її нелегальність. В Іспанії нелегальне становище українських заробітчан спочатку мало фатальний характер, що було пов´язано з переховуванням, переслідуванням поліцією, іноді – депортацією.

Надзвичайно ускладнював ситуацію гендерний чинник, оскільки переважна більшість українських трудових емігрантів в Іспанії – це жінки, яких, за останніми даними, налічується 65%, у той час, як чоловіків – 35%. Ця статистика, звичайно, має певну похибку, бо чисельність української трудової еміграції в Іспанії з кожним днем зростає, що знову ж таки доводить безвихідь економічної ситуації в Україні.Підсумовуючи сказане, можна зробити висновки:

1) українська діаспора в Іспанії є молодою, оскільки її складають емігранти третьої та четвертої хвиль;


2) четверта економічна хвиля еміграції є домінуючою;


3) українці цієї хвилі пішли кількома шляхами: від повної асиміляції до інтеграції через створення організацій, які протегують українську мову і культуру;


4) четверта хвиля активно створює етнічні групи, на базі яких виникають суспільні організації, це наближує її до діаспори;


5) за середньостатистичними даними, більшість її становлять жінки, які емігрували із Західної України;


6) українці є активними учасниками культурного життя Іспанії, вони укладають угоди, створюють спілки, проводять спільні заходи;


7) українська культура стає частиною іспанської через обмін культурними цінностями українських та іспанських індивідів;


8) українці сприяють піднесенню економіки Іспанії.

Підтвердженням цих висновків є слова голови Валенсійської зони діяльності банку La-Caixa Мігеля Переса, який у своєму виступі зазначив, що представники української еміграції є прикладом для інших діаспор. Він готовий сприяти, щоб ФУАІ була представлена до головної регіональної премії, якою нагороджується найкраща діаспора в країні.